Перехід права власності в договорах поставки в Україну
1. Особливості переходу права власності
2. Передумови для переходу права власності
3. Момент переходу права власності
4. Перехід ризиків від продавця до покупця
5. Що треба врахувати
1. Особливості переходу права власності
В Україні перехід права власності за договором поставки має низку особливостей, які зумовлюють важливі правові наслідки. Зокрема, з передачею продавцем товару у власність покупця пов’язане:
- визначення, хто несе всі ризики, пов’язані зі знищенням чи пошкодженням товару й отримує всі вигоди від товару;
- виникнення, виконання та припинення зобов’язань за договором поставки та відповідальність за їх невиконання;
- визначення права заявляти претензії третім особам щодо товару та відповідати товаром перед третіми особами;
- визначення фіскальних зобов’язань, митних і банківських процедур;
- визначення, хто несе відповідальність за завдання товаром шкоди третім особам.
Чітке розуміння механізму переходу права власності в договорах поставки та його специфіки в Україні дозволяє серед іншого:
- вірно формувати логістику поставок,
- оптимізувати податкові зобов’язання,
- уникати ризиків, пов’язаних із дотриманням митних і фіскальних процедур,
- формувати власну позицію в переговорах й аргументовано коригувати позицію контрагента,
- ефективно вибудовувати політику страхування в операціях поставки та взаємодію зі страховими компаніями.
2. Передумови для переходу права власності
Українське законодавство та практика його застосування визначає такі базові умови для переходу права власності на товар від продавця до покупця за договорами поставки:
- товар повинен бути ідентифікованим;
- продавець повинен бути власником товару на момент переходу права власності на нього;
- продавець має намір передати право власності, а покупець – його прийняти.
Ці передумови є базовими для наступного визначення моменту переходу права власності на товар в договорах поставки в Україні. Також вони визначають, зокрема, і процедури та їхні наслідки, які пов’язані з оформленням такого переходу.
3. Момент переходу права власності
Момент переходу права власності на товар є визначальним параметром більшості правових наслідків для сторін договору поставки.
Загальне правило переходу права власності за договорами в Україні встановлюється Цивільним кодексом України. З положень Цивільного Кодексу випливає, що право власності у покупця виникає з моменту передання йому товару. При цьому переданням товару вважається як безпосередньо вручення товару покупцеві, так і вручення товару перевізникові для відправлення покупцю, а також вручення покупцеві товарно-розпорядчого документа (наприклад, коносаменту).
Проте норми Цивільного кодексу України також встановлюють, що момент переходу права власності на майно може визначатися і в іншому порядку – сторонами в договорі (наприклад, право власності переходить до покупця тільки після повної оплати товару) або встановлюватися законом. Щодо договорів поставки, законодавство України надає сторонам широкі можливості самостійно врегульовувати момент переходу права власності на товар у договорах.
4. Перехід ризиків від продавця до покупця
Згідно з положеннями Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не встановлено у договорі або законодавстві. Як було згадано вище, українське законодавство пов’язує момент виникнення права власності у покупця з моментом передання йому товару.
Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів встановлює загальне правило переходу ризиків, згідно з яким:
- ризик переходить на покупця, коли він приймає товар або, якщо коли він не робить цього в належний строк, – з моменту, коли товар наданий у його розпорядження та він допускає порушення договору, не приймаючи поставки;
- якщо покупець зобов’язаний прийняти товар не в тому місці, де перебуває комерційне підприємство продавця, а в якомусь іншому місці, ризик переходить, коли настав строк поставки й покупець ознайомлений з тим, що товар надано в його розпорядження в цьому місці;
- якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення товару і продавець не зобов’язаний передати його в якомусь визначеному місці, ризик переходить на покупця, коли товар здано першому перевізникові для передачі покупцеві згідно з договором купівлі-продажу;
- якщо продавець зобов’язаний здати товар перевізникові в якомусь визначеному місці, ризик не переходить на покупця, поки товар не зданий перевізникові в цьому місці. При цьому право продавця затримати товаророзпорядчі документи не впливає на перехід ризику.
Водночас, ризик не переходить на покупця, поки товар чітко не ідентифіковано для цілей договору шляхом маркування, через вивантажувальні документи, надісланим покупцеві повідомленням чи іншим чином.
У зв’язку з цим, загальним правилом в Україні щодо договорів поставки є ототожнення моменту переходу ризиків з моментом переходу права власності на товар. Проте такий загальний підхід може спричинити можливість неоднозначного тлумачення у випадку виникнення спору. Щоб його уникнути, варто врахувати, що:
- перехід ризиків знищення майна і перехід права власності – це різні юридичні конструкції. Момент настання переходу ризиків і права власності може збігатися, – а може і ні;
- момент переходу ризиків може бути врегульований окремо від моменту переходу права власності сторонами в договорі поставки на власний розсуд;
- момент переходу ризиків може бути врегульований окремо від моменту переходу права власності спеціальними нормами українського законодавства або уніфікованими правилами.
За загальним правилом ризики переходять до покупця разом з отриманням ним права власності. У такому випадку момент переходу права власності та момент переходу ризиків збігаються. Проте згідно окремих положень Цивільного кодексу України, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, не обов’язково разом з переходом права власності на товар. В іншому випадку, покупець може стати власником товару, який йому не переданий і знаходиться на зберіганні у продавця, і в цьому випадку продавець зобов’язаний не допускати погіршення товару.
Покупцю також може бути переданий товар за договором поставки, але право власності на нього залишається у продавця, при цьому питання переходу ризиків втрати товару прямо не врегульовано. Товар може бути придбаний покупцем під час його транспортування і в такому випадку згідно з українським законодавством ризики перейдуть до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, при цьому питання переходу права власності на товар знову ж таки прямо не врегульовані.
Варто також згадати про широке застосування уніфікованих правил в договорах поставки. Часто типові договори містять при визначенні умов поставки тільки посилання, наприклад, на Інкотермс. А правила Інкотермс взагалі на регулюють питання переходу права власності, а лише правила переходу ризиків.
5. Що треба врахувати
Законодавство України в цілому надає право сторонам договору поставки визначати порядок, процедури оформлення та момент переходу права власності від продавця до покупця. Водночас, законодавчо встановлені правила досить різноманітні та загальні, що може призвести до їхнього неоднозначного тлумачення у випадку виникнення спорів. Це може мати наслідки як для захисту інтересів сторін договору поставки у відносинах між ними, так і для фіскальних і митних зобов’язань.
Щоб уникнути таких наслідків, слід дотримуватись низки правил – як під час укладення договорів поставки, так і під час формування умов таких договорів і їх виконання. З огляду на це, договір поставки в Україні повинен:
- чітко регламентувати перехід права власності окремо від регламентування переходу ризиків. Особливо це важливо в договорах, в яких сторони посилаються на уніфіковані правила (наприклад, Інкотермс). Такі правила можуть не регламентувати порядок переходу права власності, і його варто визначити окремо;
- чітко визначати момент переходу права власності (наприклад, «товар переходить у власність покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі в порядку, встановленому договором», або «товар переходить у власність покупця з моменту отримання покупцем належного примірника товарно-транспортної накладної» тощо;
- чітко визначати документи, які сторони домовляються вважати доказом переходу права власності (наприклад, платіжне доручення або інший банківський документ, який підтверджує оплату, акт-приймання передачі, який підтверджує фактичне отримання покупцем товару тощо);
- регламентувати порядок оформлення та передачі документів, які засвідчують перехід права власності (наприклад, зобов’язання сторін підписати акт приймання-передачі під час фактичного отримання товару, зобов’язання відправника передати коносамент покупцю у визначений строк, зобов’язання покупця надіслати продавцеві докази оплати тощо);
- регламентувати випадки, коли оформити перехід права власності з тих чи інших причин неможливо та визначити дії сторін в таких випадках. Це особливо важливо під час війни в Україні, коли об’єктивні обставини можуть завадити оформленню необхідних документів і залишити питання власності на товар фактично невизначеним.
Крім того, незалежно від документа, яким засвідчується перехід права власності на товар за договором поставки, такий документ повинен містити:
- дату складання;
- дату переходу права власності, якщо згідно з договором вона відрізняється від дати складання документу;
- місце складання документу;
- індивідуалізацію товару (перелік або відсилання на документ, який містить такий перелік);
- назви сторін;
- підписи уповноважених представників сторін.
Якщо такий документ підписується на підставі окремих повноважень (наприклад, довіреності), то необхідно при підписанні перевіряти такі повноваження, а документи (їх копії), які ці повноваження підтверджують, – зберігати протягом всього строку позовної давності.
Зрозуміло, що в більшості випадків умови договорів диктує та сторона, яка має ринкові або ситуаційні переваги (має дефіцитний на ринку товар, є банально платоспроможною або просто перспективною для подальшого співробітництва тощо). Але знання особливостей регулювання переходу права власності та їх наслідків дозволяє не тільки захистити себе від потенційних ризиків, але і аргументовано займати більш стійку позицію в переговорах щодо визначення умов договору поставки.